 Князь Кий
Уперше Кий з'являється на сторінках літописів у їхніх вступних, недатованих частинах, майже повністю побудованих на фольклорних переказах і легендах. У найдавнішому серед збережених часом давньоруських літописів "Повісті временних літ" оповідається про заснування найдавнішого міста східних слов'ян Києва в землі великого й славного племені полян. Літописець Нестор сповіщає: "Було троє братів: один на ім'я Кий, другий - Щек і третій -Хорив; а сестра їхня була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка тепер називається Щекавицею, а Хорив - на третій горі, що прозвали по ньому Хоривицею. І збудували городок в ім'я старшого свого брата й назвали його Київ... Був навколо міста того ліс і бір великий, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими і кмітливими, і називались вони полянами; від них поляни і до сьогодні в Києві".  Ця розповідь уміщена у вступі до "Повісті временних літ" у рядіі подій кінця V-VI ст. Продовжуючи розповідь про Кия, Нестор гнівно відкинув вигадки сучасного йому новгородського літописця, котрий твердив, ніби Кий був не князем, а чи то простим човнярем, що перевозив людей через Дніпро, чи то навіть звичайним мисливцем-звіроловом. Київський книжник писав: "Деякі ж, не відаючи, говорять, що Кий був перевізником; був, мовляв, тоді біля Києва перевіз з того боку Дніпра, завдяки чому й говорили: "На перевіз, на Київ".
Цій вигаданій версії київський літописець протиставляє власну, логічну, добре аргументовану й пов'язану з політичною діяльністю Кия. Вона починається словами: "Однак, якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода...". Дальше, Нестор веде далі своє оповідання про Кия, згадуючи, що той здійснив подорож до Царгорода (Константинополя) і тому ніяк не міг бути човнярем-перевізником, а саме: "Кий цей княжив у роді своєму і ходив він до царя (імператора) - не знаємо лише, до якого саме, зате знаємо тільки, що велику честь мав він (Кий), як кажуть, від того царя, за якого він приходив (до Царгорода). Коли ж він (Кий) повертався, прийшов він на Дунай і вподобав місце, і збудував невелике місто, й хотів отаборитися в ньому з своїм родом, але не дозволили йому цього люди, що жили поблизу. Так і понині називають подунайські жителі те городище - Київець. А Кий, повернувшись до свого міста Києва, там і помер".
Дослідження літописного переказу про Кия в контексті слов'яно-візантійських відносин V-VI ст. дозволило історикам припустити, що викладений у "Повісті временних літ" епізод відвідин Києм невідомого Нестору візантійського "царя" відноситься до перших років правління реформатора Юстініана (527-565).
Згадаймо звістку літописця про прийом Кия імператором "з великою честю".
Дуже схожу, навіть таку, що збігається в окремих деталях з літописною, історію повідав візантійський історик Прокопій Кесарійський, що написав працю "Війна з готами" в середині VI ст. Цей сучасник і придворний літописець Юстініана засвідчив, що імператор ласкаво повівся з антським воєначальником на ім'я Хільбудій і доручив йому захищати рубежі імперії вздовж Дунаю. "На четвертий рік своєї єдинодержавної влади імператор призначив цього Хільбудія начальником провінції Фракії, поставив його для охорони річки Істру (Дунаю), наказавши йому стежити за тим, щоб варвари, які жили там, не переходили через річку".
Отже, якийсь слов'янський воєначальник Хільбудій близько 530 р. почав із своїм загоном служити Юстініанові. Ймовірно, імператор розраховував на те, що Хільбудій, котрий мав добре знати звичаї, воєнну тактику й стратегію слов'янських племен, зуміє стримувати їхні вторгнення у північні окраїни Візантії. Спочатку так і сталося. Але потім дунайські слов'яни (за виразом Нестора, "ті, що жили поблизу") напали на Хільбудія й не дозволили йому отаборитися на Дунаї. Є підстави гадати, що Хільбудій тоді вже не був на візантійській службі. Таким чином, у політичній та воєнній діяльності Кия й Хільбудія було чимало спільних рис - якщо тільки перед нами не та сама людина!
З творів візантійських істориків VI - початку VII ст. (Прокопія Кесарійського, Менандра, Маврікія та ін.) відомо, що за царювання Юстініана візантійський уряд почав час від часу запрошувати слов'янських воєначальників із військовими загонами на службу, використовуючи їх головним чином для захисту рубежів по Дунаю. Тому є підстави думати, що Кий належав до тих слов'янських воєвод, що встановили союзні стосунки з Юстініаном і служили йому в небезпечній справі прикордонної охорони. Можливо, що він виступає в творі Прокопія Кесарійського під ім'ям Хільбудія. Не виключено, що слово "Кий", яке на багатьох слов'янських мовах означає палиця, дубина, бойовий молот, було зовсім не ім'ям, а прізвиськом удачливого слов'янського полководця. Незаперечним історичним фактом слід вважати започаткування Києм східнослов'янського протоміста майбутнього стольного града Русі Києва.
Результати археологічних досліджень загалом надають можливість загального датування життя й діяльності Кия останніми роками V - першою половиною VI ст. Виявлено й вивчено рештки укріплень, жител, візантійські монети та інші пам'ятки матеріальної культури цього часу в прадавньому історичному осередку Києва, завдяки чому будівництво згаданого Нестором "городка Кия" можна віднести до кінця V - першої половини VI ст.
|
