МЕЗОЛІТ
Близько 11 — 10 тис. років тому палеоліт змінився мезолітом.
Початок епохи мезоліту збігається з перехідним періодом від плейстоцену до гелоцену. В ті далекі часи на земній кулі (причина чого не з'ясована і досі) потепліло навіть на дні океанів. Потепління спричинило кардинальну перебудову природного середовища. Склалися сучасні кліматичні та ландшафтно-географічні умови. Єдина прильодовикова зона поділилася на тундрову, лісову та степову.
Всю територію Європи, зокрема і територію України, поступово заселили сучасні види тварин і птахів. Холодостійкі тварини або відступили на північ, або вимерли.
Археологи поділяють мезоліт на два періоди: азіль і тарденуаз, або ранній (9—8) і пізній (7—5 тис. років до н.е.).
Пам'ятки цієї епохи поділяють на два великих масиви — південний (з використанням виключно мікролітичних знарядь) та північний (мікро-макролітичні знаряддя).
Мезоліт — епоха значних досягнень людства в оволодінні силами природи, вдосконаленні знарядь праці, епоха змін у соціальній структурі і духовному житті населення. Вдосконалюється техніка обробки каменю і кістки. Люди навчилися виготовляти мікролітичні пластинки 1 мм завтовшки у вигляді трикутників, трапецій, круглих скре-бочків тощо, які служили вкладишами в дерев'яні та кістяні оправи знарядь мисливства та рибальства.
Встановлені у вузькі пази оправ і закріплені там за допомогою природної смоли, мікроліти виконували роль бокових зубців у списах, дротиках, гарпунах або утворювали довге гостре лезо у ножах. Частина мікролітів служила наконечниками стріл. Мікроліти були настільки практичними, що їх широко використовували аж до винайдення способу гартування заліза.
У пізньому мезоліті люди почали виготовляти макролітичні знаряддя для обробки дерева — кремінні сокири і тесла.
Надзвичайно важливим досягненням було винайдення лука і стріли — першої механічної зброї дистанційної дії. Цьому посприяли різке зменшення біомаси природного середовища і зміна стадної фауни на нестадну. Мисливство і надалі залишалося провідною галуззю господарства. Але загінне мисливство замінилося на індивідуальне.
Про ефективність винаходу лука й стріли свідчить хоча б те, що попри різке зменшення біомаси, насамперед м'яса (від майже 2,5 тонн на 1 км2 до менш ніж одної), населення земної кулі не лише не зменшилося, а навпаки, зросло і становило близько 5 млн. чоловік.
Територія України в цей час була досить густо заселена. Археологами відкрито понад 300 мезолітичних тимчасових стоянок і тривалих поселень із залишками жител, де проживало від 50 до 160 осіб.
Більшість дослідників вважає, що в ранньому мезоліті на території України проживали люди з південноєвропео-їдними рисами. Згодом із заходу та північного заходу сюди почали приходити носії протоєвропейського типу, які поступово змішувалися з місцевими жителями. Процес формування антропологічного складу мезолітичного суспільства України тривав тисячоліття.
Як вже було зазначено, головним заняттям людей епохи мезоліту було полювання. На Волині і Прикарпатті полювали в основному на північних оленів, у степовій зоні — на биків-турів, коней та інших рухливих тварин. Полювання на зайців, лісових і водоплавних птахів було нерегулярним, допоміжним заняттям.
Археологія та етнографія дають змогу відтворити життя мезолітичних мисливців. На початку мезоліту люди жили невеликими групами. Вони були постійно готові вирушити туди, де могли б знайти для себе достатньо їжі. При такому способі життя не потрібні тривалі житла. А тому в них ще немає кераміки, слідів ткацтва: Знаряддя праці невеликі, легкі. З собою носили лише найважливішу їх частину — лезо, а древка зрізали в міру потреби на ходу.
Традиційними методами полювання були різні види гону, загону, скраду. Полювання гоном — це переслідування тварини до знемоги одним або кількома мисливцями.
Особливо результативним був цей вид полювання взимку, коли тварина не могла швидко бігти через значну глибину снігу, а мисливець на лижах легко доганяв її. Тварину намагалися загнати поближче до стійбища. Тушу доставляли додому на ручних мисливських нартах або переносили до здобутої тварини житла і жили тут, доки не з'їдали м'ясо.
При загінному полюванні ланцюг мисливців гнав тварин у напрямі засідок, в яких ховалися досвідчені мисливці. Полювання скрадом — це вистежування тварини зі схованки. Полюючи влітку на оленя, мисливець чекав на здобич в кущах неподалік від оленячої стежки. За допомогою нехитрих пристосувань він удавав крик оленяти, підманюючи самок на відстань пострілу, або відтворював голос самки, підманюючи самця. Крім того, мисливці робили ловецькі ями та петлі. Ями викопували і маскували, а петлі розвішували на деревах вздовж звіриних стежок і періодично їх перевіряли.
З появою лука і зростанням продуктивності полювання число тварин швидко зменшувалося, а в окремих регіонах їх взагалі не ставало. Це зумовило швидкий розвиток рибальства, збиральництва, а пізніше привело до приручення та розведення тварин.
Люди знали чотири основних методи лову риби: лучіння, заколи з вершами, ставні сіті та гачкові снасті. Лучіння — це бій великої риби гарпуном чи острогою влітку з човна, взимку — в ополонці над чорториєм. Заколи — запруди — споруджувалися восени. Річку перегороджували вбитими у дно кілками, які переплітали гіллям та лозою. У залишені у заколі отвори ставили верші. Сіті плели чоловіки з кропив'яного волокна восени. До нижнього краю кріпили кам'яні грузила, до верхнього — дерев'яні поплавці. Ставили сіті вздовж берегових заростей. Збиральництво відігравало незначну роль в житті людей епохи мезоліту.
Поряд з рослинами об'єктами збиральництва були річкові, морські та наземні молюски. Зберігали їх у ямах-коморах, запікали у спеціальних ямах-вогнищах.
Першою свійською твариною став собака, якого спочатку приручали, щоб мати живий запас м'яса; пізніше його почали використовувати під час полювання.
Раціон мезолітичних мисливців був невеликим, але в основному достатнім. М'ясо вживали смаженим чи вареним. Варили його у дерев'яному чи берестяному посуді, кидаючи туди розпечені у вогні камені. У сирому вигляді споживали хрящі, печінку, серце, нирки, кістковий мозок, пили кров. Вживання сирого м'яса забезпечувало організм людини достатньою кількістю солі і вітамінів.
Рибу варили, смажили, сушили, в'ялили, коптили. Взимку свіжу рибу зберігали у снігових ямах, влітку — в землянках, засипавши їх травою і землею. Риба зберігала свіжість до 10 днів. Люди вживали велику кількість рідини — супів, бульйонів, чаїв з ягід чи трав. Це пояснюється необхідністю виведення з організму шкідливих азотистих сполук, які утворювалися внаслідок вживання м'яса та жиру.
Характер господарства, насамперед полювання та рибальство, визначав характер стоянок та жител цієї епохи. Більшість стоянок була короткочасна, розташована на невисоких берегах річок та озер, зручних для рибальства.
Основний тип жител влітку — невеликі легкі споруди у вигляді куренів, збудованих з дерева та гілок. Всередині жител або поряд з ними влаштовували- короткочасні вогнища. Були поширені навіси з кількох жердин, увіткнутих під кутом 45°.
Взимку сім'я жила в земляному чумі — конічному каркасному житлі, вкритому дерном і злегка заглибленому в землю. Всередині житла місце між входом та вогнищем належало господині. Тут виконувалися хатні роботи, готувалася їжа. Дальша від входу частина житла належала батькові, матері, старшим людям. Діти спали під бічними стінами. Одягнені були мисливці у шкіру. її обробка, пошиття одягу та взуття були жіночою справою. Одяг чоловіків, очевидно, не відрізнявся від одягу жінок.
Залежно від сезонних змін у харчових ресурсах природного середовища змінювалась чисельність колективів лісових мисливців. їхня община на початку зими складалася з 3—4 сімей, а наприкінці її — з 1—3, оскільки прохарчуватися в холодну пору року великому колективу було важко. Влітку община знову збиралася для життя в єдиному стійбищі.
Суспільство мезолітичних мисливців і рибалок мало універсальну структуру:сім'я, община, плем'я. Через шлюбний обмін між общинами одного племені відбувався обмін культурними цінностями. Внаслідок цього плем'я мало єдину культуру та мову.
Племена чи групи сусідніх племен кам'яного віку були найдавнішими етнічними спільностями. Кожне з племен займало певну територію. Етнографічні дані свідчать, що промислові угіддя мисливської общини в середньому становили 40 км у діаметрі, а племені — майже 160 км. На цій же території проходило все життя племені, в тому числі і переселення окремих родових общин.
Племінні території визнавалися і поважалися племенами, їх порушення нерідко призводило до сутичок, а то й війн.
Люди мезолітичної епохи досягли певних успіхів і в розвитку духовної культури. Дальшого розвитку набули релігійні вірування. Очевидно, переважали тотемізм і магія. Про релігійні вірування і обряди можна судити по могильниках, в яких переважають скорчені трупопокладення в позі поклоніння (з руками, складеними перед обличчям). Похованих посипали червоною вохрою (символ вогню, тепла, крові). Біля покійників клали в основному небагатий супровідний інвентар.
Розвивалося прикладне і образотворче мистецтво. Видатною пам'яткою духовного життя мисливців мезоліту є Кам'яна Могила поблизу с.Терління Мелітопольського району Запорізької області, де виявлено понад тисячу різноманітних зображень людей, тварин, предметів побуту, геометричних фігур, жанрових сцен.
Вважають, що в Кам'яній Могилі містився храм мисливсько-ловецької магії, де справлялися різноманітні магічні обряди.
|
