УІІ. НЕОЛІТ У кінці шостого тисячоліття до н.е. відбувався перехід до якісно нового етапу в розвитку суспільства — неоліту (нового кам'яного віку). Вдосконалення методів полювання, підвищення ефективності мисливської зброї; збільшення кількості населення і його густоти спричинили порушення екологічної рівноваги, що виявилося в нестачі дичини. Первісне суспільство стало перед необхідністю переходу до принципово нових методів отримання продуктів харчування, а саме доземлеробства і скотарства, які є основою відтворювальної форми господарства. Саме в цьому і полягає історичний зміст неолітичної епохи. Перші прояви нових форм господарства, зокрема приручення тварин, належать ще до мезолітичної епохи. Слідом за собакою були одомашнені вівця і коза, потім — свиня, бик. Перші приручені тварини з'явилися в Криму, Подністров'ї і Степовому Подніпров'ї ще у докерамічному періоді. У сьомому-шостому тисячоліттях до н.е. свиней і биків розводять уже племена буго-дністровської, сурської і дніпро-донецької неолітичних культур. Землеробство було започатковано у Південно-Західній Азії і Північно-Східній Африці. На наші землі прийшло, як вважають українські археологи, двома шляхами. Один пролягав через Балкани і Нижнє Подунав'я (звідти землеробство перейняло населення буго-дністровської культури), другий — з Центральної Європи в обхід Карпат з півночі (він пов'язується з проникненням на територію України дунайських племен культури лінійно-стрічкової кераміки, до асортименту злаків якої входили, крім пшениці й ячменю, овес, вика, жито тощо). Процес переходу від привласнюючих (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих (скотарства і землеробства) форм господарства названо неолітичною революцією. Вивчення неолітичних пам'яток на території України (700 поселень і 20 могильників) дає змогу скласти уявлення про розвиток неолітичних суспільств. їх можна поділити на дві групи культур: прийшлих племен (Кріш, аль-фельдська, культура лінійно-стрічкової кераміки) і автохтонного походження (буго-дністровська, сурська, дніпро-донецька та ямково-гребінцевої кераміки). Землеробством в основному займалися племена, які з'явилися на території України в результаті міграцій з сусідніх земель. Вони проживали на Волині, Поділлі і Закарпатті. Вирощували кілька видів пшениці, ячмінь, просо, вику. Розводили овець, кіз, свиней, велику рогату худобу. Мисливство відігравало незначну роль. Землю обробляли мотиками. Зібране серпами зерно розтирали на борошно зернотерками. Племена автохтонного походження склалися в основному на пізньомезолітичній основі, тому їхнє господарське життя характеризувалося переважанням впродовж усієї епохи мисливсько-рибальського способу господарювання. Носії культури ямково-гребінцевої кераміки взагалі не знали землеробства і скотарства. Племена буго-дністровської культури перейняли відтворюючі форми господарства від племен культури Кріш, з якими мали прямі контакти. У п'ятому-четвертому тисячоліттях до н.е. розведення свійських тварин (бика і свині) освоїли племена сурської культури. У ході свого розвитку скотарством і землеробством оволоділи племена дніпро-донецької культури. Відчутний вплив на заняття давніх людей справляли природно-географічні умови. Так, багаті дичиною лісові райони України сприяли розвитку мисливства. Густа ракова мережа, багаті запаси риби сприяли рибальству. Неолітичні рибалки розташовували свої стоянки на низьких місцях по берегах річок, озер, морів та на піщаних дюнах і островах. Рибу ловили кістяними гачками, сітками, плетеними з лози вершами, вбивали гарпунами, влаштовували заколи і загорожі. У цей період люди навчилися будувати човни і використовували їх у рибальстві. Човни видовбували з колод кам'яними сокирами і долотами. Внутрішню частину човнів спочатку випалювали, а потім зачищали. Неолітичні племена відзначалися антропологічними ознаками. Так, люди прийшлих племен були представниками середземноморської раси, мали низький зріст і вузьке обличчя, а носії культур автохтонного походження належали до пізньокроманьйської раси і були досить високими на зріст, кремезними, широколицими. Епоха неоліту характеризується значним вдосконаленням знарядь праці, техніки їх виготовлення. Поширюється шліфування знарядь з кристалічних і шаруватих порід каменю (граніт, діорит, сланець, гнейс тощо), а також деяких кремінних виробів. Спочатку виробляли заготовки, а потім обробляли їх на гранітних або пісковикових шліфувальних плитах, застосовуючи дрібний пісок і воду. Таким способом виготовляли сокири, молоти, долота, тесла та ін. Існували навіть своєрідні шліфувальні майстерні. Виникли пиляння та свердління каменю. Пиляння застосовували під час виготовлення заготовок для знарядь з м'яких порід каменю, що не піддавалися оббиванню. Для пиляння використовували великі зазубрені кремінні плас-тини-пилки, кістяні інструменти і навіть міцну мотузку. У місце розпилювання підсипали дрібного мокрого піску. Свердлили отвори в сокирах і молотах для їх закріплення на дерев'яних рукоятках. Для цього використовували дерев'яні стрижні (наприклад, з бузини), трубчасті кістки тварин. У місця свердління також підсипали дрібного мокрого піску. В епоху неоліту широко використовували відтискну (плоску) ретуш, якою вкривали поверхню наконечників списів і стріл з обох боків. Багато знарядь праці, побутових і культових виробів та прикрас виготовляли з кісток і рогів тварин. Особливо це характерно для племен сурської культури. Це кинджали, гачки, наконечники стріл, гарпуни. Інші племена виготовляли кістяні серпи з кремінними вкладишами-пластин-ками, мотики, шила, голки, підвіски, нашивні пластинки та одяг тощо. Значним досягненням людей в епоху пізнього неоліту було винайдення примітивного ткацтва з рослинних волокон і вовни. До того мало місце ручне плетіння. Одним з найважливіших технічних і загальнокультурних досягнень було виготовлення глиняного посуду. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник з обмазування глиною посудин, сплетених з лози. Такий посуд міг потрапляти у вогонь. При цьому лоза згоряла, а глина обпалювалася і ставала дуже міцною. Згодом посуд стали виготовляти з самої глини. Його ліпили руками з глиняних качалок у джгутовий спосіб. Щоб глина не розстріскувалася під час висихання, до неї додавали траву, полову, пісок, товчені черепашки річкових молюсків. Глиняний посуд виготовляли в основному жінки. Виліплені посудини обпалювали на відкритих вогнищах. Випал був нерівномірний, а колір стінок — строкатий. Посуд різнився розмірами і призначенням. Великі посудини використовували для зберігання продуктів, менші — для приготування їжі. Посудини виготовляли гостро-, кругло- і плоскодонними. Зовнішню поверхню орнаментували. Орнамент був заглиблений, мав вигляд ямок, прямих, хвилястих і ламаних ліній, які утворювали різноманітні, часто геометричні узори. Іноді його робили гребінцевим штампом. В основному орнамент наносили на посуд перед його випалюванням кістяними, дерев'яними чи глиняними паличками. Орнамент служив своєрідним способом передачі певної інформації, був одною з форм неолітичного мистецтва. Для археологів посуд з орнаментом — то справжня глиняна книга. Іноді по кількох черепках дослідник може сказати, коли посуд було виготовлено, яким племенем, звідки це плем'я, чим займалося, в яких стосунках перебувало з сусідніми племенами тощо. У неоліті певного розвитку набули релігійні вірування, зокрема тотемізм і магія, особливо мисливська. Змінився поховальний обряд. Померлих клали у могильники у випростаному стані на спину, зверху густо посипали червоною вохрою, що свідчило про поклоніння давніх людей вогню, теплу, сонцю. Поховання супроводжували багатим інвентарем. Господарська діяльність та релігійні вірування і уявлення (зокрема, магічні) людей епохи неоліту знаходили відображення у творах мистецтва. Люди зображали сцени полювання, рибальства і скотарства. Значну кількість зображень даної епохи виявлено на пісковикових плитах вже згадуваної Кам'яної Могили (зображення тварин і сцен полювання на них, рибальських сіток, верш, загородок, риб, проколотих гарпунами, тощо). Різноманітні зображення, переважно лінійні, зустрічаються на знаряддях праці — кістяних гарпунах та наконечниках списів.
