ЗАЛІЗНИЙ ВІК. ПОЯВА КІММЕРІЙЦІВ
На початку першого тисячоліття до н.е. людство вступило у період, який в археологічній науці називається залізним віком-, оскільки згідно з традиційною періодизацією на зміну бронзовим прийшли залізні знаряддя праці, що сприяло прискореному розвитку продуктивних сил. Землеробство стало можливим на більших площах, адже знаряддя праці, що їх виробляли ремісники, набули такої твердості і гостроти, яких не могли дати ні камінь, ні жодний з відомих на той час металів.
Зміни у розвитку продуктивних сил потягнули за собою зміни в суспільних відносинах. Саме в названий період, завдяки успіхам у землеробстві і поширенню ремесел, відбувся великий поділ праці — ремесло відокремилося від землеробства. Поглибився також поділ племен на землеробські та скотарські. Посилилася майнова диференціація суспільства в умовах утвердження приватної власності на засоби виробництва. Це привело до виділення знаті, утворення класів і зародження перших державних утворень. Звичайно, це лише загальна схема розвитку суспільства. Кожен народ йшов до державності по-своєму.
Залізний вік характеризується відмінностями у темпах і динаміці розвитку людності Лісостепу і Степу. Землеробсько-скотарські племена лісостепової зони розвивалися більш-менш стабільно, на власній основі. Одні покоління зміняли інші, з незначними вкрапленнями чужорідних етносів. Динамічнішим розвитком характеризувалася степова зона, зокрема Північне Причорномор'я. Цьому сприяли природно-географічні умови. Безкраїй, вкритий багатою трав'янистою рослинністю степ був ідеально пристосований до розвитку скотарства, що зародилося ще в неоліті, в мідно-кам'яному віці стало основним видом занять ряду племен і в бронзовому повністю відокремилося від землеробства. Скотарські племена мобільні. Пошуки нових пасовищ змушують їх пересуватися зі стадами. Це неминуче веде 'до зіткнень між окремими скотарськими племенами. Війни не лише за пасовища, а й за території стають буденним явищем і одним з основних видів занять. У ході зіткнень виникали союзи племен, які об'єднувалися з метою нападу або захисту. Все це вело до чергового переселення великих етнічних масивів. Виникали і певний час існували найєильиіші союзи племен, які створювали більш-менш стійкі політичні об'єднання.
У Північному Причорномор'ї' почергово утверджувалися, змінюючи одні одних, племена кіммерійців, скіфів, сарматів. Ареною їхньої діяльності стає не Лише степова зона, а й лісостеп, Закавказзя, Близький Схід. Деякі з них добираються навіть до Єгипту. Вони впритул підходять до утворення класичної держави. Утвердившись на певний час на території сучасної України, вони вступали з місцевими племенами не лише у воєнну, а й у господарську і культурну взаємодію (див.: Исто-рия Украинской ССР. - Т. 1. — К., 1981. - С. 130).
У цей же період розпочалася історія виникнення і розвитку античних міст-держав у Північному Причорномор'ї, що певною мірою сприяло розвитку місцевих племен.
У першому тисячолітті до н.е. закладаються основи слов'янського етносу. Доти він тривалий час ховався за різними назвами археологічних культур, але існував, нагромаджував величезний потенціал матеріальної і духовної культури, щоб потім заявити про себе на цілий світ. Розглядуваний період є об'єктом вивчення переважно археології і якоюсь мірою мовознавства, хоч лінгвістичні джерела важко піддаються датуванню. Саме тоді з'явилися перші історичні письмові джерела, що дали змогу розширити межі знань про народи які населяли територію України, залюднити історію, давши конкретні імена народам, їх правителям, доповнити її деталями життя і побуту.
Так, згадки про кіммерійців знаходимо у працях Гомера, Гесіода, Каллімаха; про скіфів і сусідні їм народи писав Геродот, який побував у середині V ст. до н.е. у Північному Причорномор'ї. Щоправда, ці письмові джерела потребують критичного підходу.
Так, зокрема, багато плутанини в історію скіфів вніс Геродот. Досьогодні для істориків залишається загадкою, чим відрізняються скіфи-орачі від скіфів-землеробів? Чому елліни-гелони забралися вглиб Лісостепу? Що це за племена андрофагів (людоїдів), які проживали на півночі за широким пустельним простором? До яких племен належали люди з козячими ногами або люди, які спали по шість місяців? Відкидаючи інформацію явно фантастичного характеру, дослідники приймають інші повідомлення Геродота за істину і тиражують їх. Схематизм шкодить історії. Він призводить до втрати об'єктивності, до певного застою в розвитку історичної науки. Спробуємо хоча б у загальних рисах доповнити офіційну теорію розвідками сумлінних дослідників, яких відносять до розряду дилетантів, 'розширити межі матеріалу досліджуваного періоду, відтворити бодай у конспективній формі перебіг подій на всій території України у першому тисячолітті до н.е.
Розділ 1. ЗАЛІЗНИЙ ВІК. КІММЕРІЙЦІ
Про кіммерійців вперше згадує Гомер у поемі «Одіссея». «Землею кіммерійців» він називає північне узбережжя Чорного моря. О.Субтельний вважає, що це найдавніша писемна згадка про Україну (див.: Субтельний О. Україна, історія. — К., 1991. — С. 24). Згадуються вони і під ім'ям «гамірра» в асирійських текстах VIII—VII ст. до н.е., а також у вавилонській хроніці (див.: Давня історія України. — Кн. 1. — С. 92; Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. 1. - К., 1991. - С. 107).
Саму назву «кіммерійці» дослідники тлумачать по-різному. Так, історик О.Стрижак висунув гіпотезу, що вона означає «чорноморські» («кір» — чорний, «мор» — море). Дехто вважає кіммерійців нащадками шумерів, які, на думку академіка М.Марра, бували і на Кавказі. А назву виводять від грузинського «кумер» — кумир, тобто Бог. До речі, академік М.Грушевський також наводить тлумачення цієї назви з осетинської «гуміріта» — велетень, лазької «гоморі» — сміливий (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. — С. 106).
Цікаву гіпотезу щодо походження назви «кіммерійці» висуває Ю.Шилов. Він вважає, що після другого тисячоліття до н.е. частина індоарійців пішла на схід, а на території України залишилися наймогутніші племена кімв-арій-ців. Він пише, що кіммери — це грецька назва, а самі вони себе називали «кімвари, сімвари, сіввари, суввари». Автор вважає, що саме кіммерійці. — суввари, сіввари були предками сіверів (сіверян), що проживали на території сучасної Чернігівщини.
Суперечливе питання щодо походження кіммерійців, їх етнічної приналежності. Деякі вчені вважають, що племена кіммерійців прикочували у північне Причорномор'я зі своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі. Інші дослідники (в тому числі і Ю.Шилов) висловлюють думку, що кіммерійці були автохтонами і прямими нащадками носіїв зрубної культури (див.: Субтельний О. Україна. Історія. — С. 24). Дослідник Білогрудівської культури П.Курінний гадає, що кіммерійці прийшли з Подніпров'я, а їхня культура є продовженням трипільської, пристосованої до умов табунного скотарства (див.: Полонська-Василенко Н. Історія України. — К., 1995. — С. 56).
Нам найбільш імовірною видається точка зору про утворення кіммерійського народу внаслідок змішування населення тогочасної України з кочовими племенами Сходу (див.: Історія України. — Кн. 1. - С. 99). Кіммерійці в X — на початку VII ст. до н.е. займали територію від гирла Дунаю до Кубані. Основними видами їх занять були скотарство, землеробство, ремесла, торгівля і військові походи. Очевидно, скотарством (воно було кочовим) займалися в основному кочівники Сходу, а землеробством — місцеві жителі, які успадкували землеробство від попередників. Тому неправильно називати кіммерійців скотарями, хоч в історії за ними закріпилися назви «молокоїдів» та «кобилодоїв», дані Геродотом. Кіммерійці розводили і випасали стада кіз, овець, великої рогатої худоби. Але провідною галуззю було конярство.
Вчені вважають, що першими вершниками у Східній Європі були саме кіммерійці. Коні були основним засобом пересування.пастухів, а згодом і воїнів. Вони забезпечували населення і продуктами харчування. Про землеробство збереглося мало відомостей. Про цей вид заняття можуть опосередковано сказати бронзові серпи, кам'яні зернотерки, горщики для зберігання зерна. Очевидно, знаряддя обробітку землі та технологія землеробства в добу кіммерійців не зазнали істотних змін. Значного розвитку набуло виготовлення знарядь праці для занять землеробством і скотарством, а також зброї, кінської збруї, ювелірних виробів. Розвивалися ткацтво, чинбарство, гончарство. Особливе місце посіло бронзоливарне виробництво.
Вчені вважають, що Кіммерія була одним з найбільших центрів бронзоливарного виробництва. Злитки бронзи одержували з Лодунав'я, Донбасу, Кавказу. У бронзоливарних майстернях за допомогою кам'яних ливарних форм майстри виготовляли ножі, серпи, сокири-кельти, кинджали, наконечники стріл, списів, деталі збруї, долота, прикраси. Вироби кіммерійських ливарників зустрічають серед пам'яток місцевого населення Центральної Європи, Українського лісостепу, Північного Кавказу. Це свідчить про наявність обміну, а, можливо, і первісної торгівлі кіммерійців з населенням сусідніх територій і про якість їх виробів. Кіммерійці почали освоювати виробництво заліза. Вони навчилися добувати його з болотної руди. При цьому використовували сиродутний спосіб. У спеціальних печах послідовними шарами засипали деревне вугілля і руду. Для кращого горіння і досягнення температури 900— 1000°С застосовували спеціальні ковальські міхи, якими нагнітали в горн повітря. Під час згоряння вугілля важкі частинки чистого заліза опускалися на низ горна, а вище зосереджувалися легкі шлаки. Після охолодження горна отримували пористий кусок заліза, який залишалося лише обкувати. Одержане залізо називали крицею, з неї виготовляли знаряддя праці і зброю.
Згідно з дослідженнями Б.Шрамка, кіммерійські металурги могли виробляти і високовуглецеву сталь. Ковалі розрізняли види сталі і ступінь нагрівання металу за кольором гартування, іскри, знали цементування металу і ковальську зварку (див.: Давня історія України. — С. 96).
Війни — одне з основних занять кіммерійців, які здійснювали небезуспішні походи проти сусідніх племен і навіть держав. Так, у VIII ст. до н.е. вони завдали поразки державі Урарту. Німрудський рельєф із зображенням кіммерійських воїнів У VII ст. до н.е. напали на Ассирію, завоювали Фригійське царство. Близько 660 р. до н.е. вийшли до кордонів Лідії і завдали удару лідійській армії царя Гіга. Головною фігурою кіммерійського суспільства стає добре озброєний воїн-завойовник. Основу кіммерійських військ становила легкоозброєна кіннота. Вершники мали далекобійні луки і стріли з бронзовими дволопатевими наконечниками. У ближньому бою застосовувалися залізні мечі, довжина яких сягала 1 м, а також кам'яні булави і молотки. Використовували також списи із залізними наконечниками. Воїни вдягали шкіряні панцирі, підсилені бронзовими нагрудниками, і брали із собою легкі щити з бронзовими пластинами. Очевидно, вони були грізними і жорстокими воїнами, оскільки наводили жах на навколишні народи. Зрозуміло, що у пастухів і воїнів постійних місць проживання не було, а, отже, вони не мали потреби споруджувати житла.
Кіммерійці-землероби вели осілий спосіб життя і тому створювали великі тривалі поселення в долинах річок. Житла зводили на кам'яних фундаментах. Як будівельний матеріал використовували камінь, дерево, глину. Так, поселення, виявлене в с.Зміївці Бериславсько-го району на Херсонщині, займало площу 4 га. Будинки були невеликими — 6x7 м. Всередині житла і біля них збереглися відкриті вогнища з каменю та глини (див.: Шов-копляс І. Основи археології. — К., 1972. — С. 104). Кіммерійці користувалися глиняним посудом простих форм. Деякі вироби орнаментували заглибленими лініями. Був у них і парадний лощений посуд. Деякі орнаменти (спіралі, концентричні кола тощо) віддалено нагадують трипільську символіку. Про обмін з племенами сусідніх і навіть віддалених районів свідчать вироби з єгипетського скла та бурштину Прибалтики, знайдені у похованнях. Кіммерійське суспільство знало майнове і соціальне розшарування. Виділялася так звана військова.аристократія. На чолі племен стояли вожді, яких Геродот називав «царями». Історія зберегла імена трьох із них — Теушпа, Тугдамме і Шандакматра (див.: Давня історія України. — С. 97). Це дало підставу деяким дослідникам вважати, що у кіммерійців вже склалася держава рабовласницького типу.
На думку сучасних дослідників, кіммерійці перебували на етапі розкладу первіснообщинного ладу і утворення класів і держави. Духовна культура в основному була представлена в поховальних обрядах. Є поховання в родових могильниках та курганах. Очевидно, кіммерійці вірили у загробне життя, поклонялися своїм божествам, обожнювали сили природи.
Мистецтво кіммерійців мало прикладний характер. Складними орнаментами, що їх утворювали спіралі, кола, квадрати, ромби у різних комбінаціях, прикрашали р"ечі, зброю. Мали кіммерійці і монументальну скульптуру —- статуї воїнів, які встановлювали на могилах. В основному це досить стилізовані зображення воїнів у вигляді півтораметрових кам'яних стовпів з рельєфним зображенням деталей одягу і зброї.
Еволюцію кіммерійського суспільства зупинили могутніші і чисельніші об'єднання скіфських племен. Частина кіммерійців була асимільована скіфами. Свою версію про долю кіммерійських племен висунув Геродот. В одній зі своїх легенд він писав, що перед вторгненням скіфів у Причорномор'я кіммерійці зібралися на велику раду, аби вирішити, що робити. Про опір не могло бути й мови. Прості кіммерійці хотіли відступити. Вожді вважали це ганьбою. Тому розділилися на дві групи і билися між собою доти, поки не загинули всі. Народ поховав їх у одній великій могилі на березі Дністра і відступив до Малої Азії. Геродот твердив, що на власні очі бачив ту могилу. Існує також версія, що частина кіммерійців залишилася в горах Криму і стала предками таврів (див.: Довідник з історії України. — Т. II. — К., 1995. — С. 40).
Отже, кіммерійців можна вважати першими скотарями-вершниками, які вели кочовий спосіб життя і зробили війну одним зі своїх основних занять; вони розвинули різні, види ремесел і започаткували епоху заліза в Україні; в кіммерійському суспільстві в ході майнового і соціального розшарування зародилися класи, поступово формувався рабовласницький лад; кіммерійці стояли на порозі утворення держави, але під тиском сильніших зовнішніх ворогів зійшли з історичної арени.
|
