|
Прочитай і сам зроби висновок.
Тут тільки факти.
Останні події свідчать про те, що в Україні на найвищих щаблях влади знаходяться люди, які стараються чим скоріше добити репресовану віками українську мову. Вони бояться того, що наша мова зможе відновитися після більш як трьохсотлітніх спроб її знищити, а тоді вже буде пізно піднімати питання про створення для неї конкуренції. Сьогодні вона все ще «хвора» після того, що з нею робили, а тому потребує допомоги і підтримки. Щоб переконатися в тому, що робилося з нашою мовою протягом цих років, достатньо лише прочитати цей короткий перелік основних документів і самому зробити висновок.
1626-1628 рр.. Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності.
1626 p. Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.
1627р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було велено зібрати книги українського друку і спалити.
1 жовтня 1652, ще за два роки до Переяславської Ради, Земський Собор затвердив рішення про приєднання України до Московії. Тому, так зване, добровільне приєднання або возз'єднання мало зовсім не добровільну передісторію.
8 (18) .01.1654 р. Переяславська угода з Московією. Прийняття «протекції» московського царя. Русь-Україна та Московія зобов'язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога - Польщі.
21-27.03.1654 р. Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердила так звані «Статті Богдана Хмельницького» (Березневі статті), які зафіксували умови Чигиринсько-московського договору. Оригіналів цих документів, як і пакту Молотова-Ріббентропа, не збереглося.
1654р. Майже відразу після договору Б.Хмельницького з Московією, остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг і шкіряні сап'янові чоботи, так як це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопів».
1654-1708 pp. Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.
1655р. Московська армія, рухаючись на Львів, випалювала по дорозі села й міста на відстані 50-60 кілометрів від основного маршруту. Можна було зрозуміти, що прийшли «брати-визволителі».
1656р. Всього через два роки після «возз'єднання» груба зрада Москви. Боячись посилення України, Москва укладає з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає, що буде «зброєю захищати Польщу як би і власне отєчєство» і вимагає припинити військові дії. Якщо говорити про зраду І.Мазепи, то до цього часу було ще понад сорок років. З іншого боку, готовність царя Олексія Михайловича «зброєю захищати Польщу як би і власне отєчєство» означала, що, якщо з гетьманом Б.Хмельницьким був підписаний союзний договір, то, кажучи сучасною мовою, московський цар його одноосібно денонсував. Якщо ж це було входження України до складу Московії, то цар грозився воювати сам проти себе.
1659р. Цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський дотла його розбиває. Але в міжусобній боротьбі І.Виговський зазнав невдачі, чим негайно скористалася Москва. Під проводом воєводи Баратинського вона влаштовує переслідування прихильників гетьмана. «Князь Баратинський, по дорозі на Київ повісив 3000 чоловік, потім вирізавши в Україні близько п'ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст навколо Києва».
1665р. Москва змушує гетьмана І.Брюховецкого віддати всі міста Лівобережної України під владу московських воєвод.
1667р. Москва заборонила Україні продавати свої товари в інші країни, крім Московії, але на своєму кордоні вводить на українські товари велике мито. Тому про яке «возз'єднання» можна було говорити.
1667р. Розчленування України внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, московські війська припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання поляків з України та уклали сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Україну по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна - до Польщі. Завершений цей процес був так званим «Вічним миром».
1669р. Заборонено Київській Лаврі друкувати книжки без московського патріаршого дозволу: «...к нам первее не прислал, отнюдь бы вам не дерзать таковых книг новослагаемых печатать...». 1672р. «Заказ крепкой, чтобы люди, польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе».
1672р. Позбавлення гетьманства і довічне виселення в далеку Сибір Д. Многогрішного з усією родиною та кількома «співучасниками». Головна причина арешту - дружні стосунки з ворогом Москви П. Дорошенко.
1672р. Арешт кошового Війська ЗапорізькогоІ. Сірко. Заарештований і відправлений до Москви, а звідти до м. Тобольська в Сибір.
1677р. Наказ патріарха Іоакіма видерти з українських книжок аркуші «не подібні з книгами московськими».
1683р. Український архітектор Й.Старченко побудував «трапезну палату» в Симоновим монастирі в Москві, де архімандритом був українець Г.Домецкій. Уряд заслав Г.Домецкого на північ за те, що він «Симонов монастир пишно і жваво іспестріл латинськими штуками і Київ паче мері хвалив».
1685р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над церквою, але й освітою та культурою України.
1687р. Коломацькі статті, за якими Москва зобов'язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.
1690р. Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивіловського та інших, так як «киевцькие кніги прельсти латинськия утверждают». наложив на них «проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».
1693р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
1693р. Лист Московського патріарха в Києво-Печерську лавру про заборону видання будь-яких книжок українською мовою.
17-18 сторіччях Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках.
1703-1720 рр.. Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно вивезені на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.
1704р. Придушення московськими військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.
1708р. Адміністративна реформа в Росії. На території України, на зразок російських, утворено дві губернії, Київську та Азовську.
1708 p. Масове знищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII.
1708р. Знищення столиці Гетьманщини м. Батурин московськими військами, які вирізали всіх жителів міста та біженців (15 тис.), переважно жінок і дітей. Церкви і місто пограбували, а потім спалили. «Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і виявляє крізь страшну картину варварства переможців», - доповідав французький посол у Париж.
1709-1734 рр.. Московщина збільшила податки в Україні на 400%. Податок від «диму» (дома) в Московщині був 49 коп., В Україні 1грн. 25 коп.
1709р. Цар Петро видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок зруйнування Січі. Після захоплення Січі московіти «... суспільству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганство за старовинних мучителів не водилося - не тільки тих, хто з товариства, а й з домовини мертвих ченців відкопували , голови їм відсікали, шкіру здирали й вішали », - писав свідок, кошовий Стефаненко.
1709 р. Петро Перший наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі наукові сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одягу, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалася тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників діставали з України »(І. Огієнко,« Українська культура »). «... Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка з того часу живе і розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», - визнав пізніше князь М. Трубецькой.
1709р. Указ про обов'язковість цензурування українських книжок у Москві.
1709р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
1713р. Московія наказом Петра Першого привласнює собі назву Росія. Таким чином завжди ворожі до Русі-України московити, основу яких складали угрофінські і тюрські племена, підмінюють поняття і привласнюють собі історичну і духовну спадщину київських, новгородських та інших русів. (Грецька назва Русі звучить як «Росія»).
1716р. Москва заборонила українцям їздити в Європу по товар.
1718р. Москва заборонила вивозити до Європи український тютюн.
1718 p. Російські правителі, прагнучи знищити історичну пам'ять українців, спалили архіви та зібрання книг Києво-Печерського монастиря (матеріали збиралися понад 700 років), які витримали навалу монголів, поляків, татар, «... численне і найдавніше зібрання книг, зібране і збагачене великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережене в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині, ... серед добробуту і тиші полум'ям пожерти. У ньому зберігалося багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато серед них такі, що й ученим тодішнім чоловікам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались »(« Історія Русів » , ст.303-304, ізд.1956 р.).
1720р. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать преждет печати, дабы... особого наречия в оных не было».
1720р. Заборона вивозити скляні вироби до Європи.
1720р. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
1721р. Наказ про цензуру українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не у всьому з великоросійськими подібні». Знищення Чернігівської друкарні.
1722-1727 рр.. Перша Малороссійськая колегія. Штат складався з 6 російських офіцерів і прокурора. Колегія стягувала побори до царської казни, розквартировувала в Україні російські війська, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії тощо.
29.04.1722 р. Лівобережна Україна із відомства Колегії закордонних справ була переведена під управління Сенату Росії, яке мало на меті подальше обмеження самоврядування в Україні.
1722р. Заборона привозити в Україну західноєвропейські вироби.
По суті справи українську самобутність було частково знищено, а частково вивезено до Москви і в цьому сенсі Московія в якійсь мірі ввібрала в себе Київсько-Руський спадок. Але на цьому утиски українства не припинилися. Наведемо ще два офіційні документа, датовані ХІХ століттям.
Валуєвський циркуляр - 18 липня 1863 року.
«Принимая во внимание, с одной стороны, настоящее тревожное состояние общества, волнуемого политическими событиями, а с другой стороны имея в виду, что обучение грамотности на местных наречиях не получило ещё окончательного разрешения в законодательном порядке, министр внутренних дел признал необходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором св. синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить. О распоряжении этом было повергаемо на Высочайшее Государя Императора воззрение и Его Величеству благоугодно было удостоить оное монаршего одобрения».
Емський указ ОЛЕКСАНДРА ІІ, 18 травня 1876 р., м.Емс
«В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным органам принять впредь до усмотрения, следующие меры:
а) по Міністерству внутрішніх справ
І. Не допускати ввезення в межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного управління у справах друку, яких би то не було книг, що видаються за кордоном на малоросійському нареччі.
2. Заборонити в Імперії друк, на тому ж діалекті яких би то не було оригінальних творів чи перекладів ...
3. Заборонити рівномірно всякі на тому ж наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що в даний час мають характер українофільських маніфестацій).
4. Підтримати газету «Слово», яка видається в Галичині і публікує матеріали в напрямку ворожому українофільському, призначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію
5. Заборонити газету «Киевский Телеграф»
б) по Міністерству народної освіти
6. Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства. щоб не допускати в початкових училищах викладання яких би то не було предметів на малоросійському наріччі.
7. Очистити бібліотеки всіх низжчих і середніх училищ у малоросійських губерніях від книг і книжок, заборонених 2-м параграфом даного проекту.
8. Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в навчальних округах Харківському, Київському та Одеському, зажадавши від піклувальників цих округів іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного по відношенню до українофільських тенденцій, а відзначених неблагонадійними або сумнівними перевести у великоросійські губернії, замінивши їх уродженцями останніх.
9. На майбутній час, сувору відповідальність за вибір осіб на викладацькі місця в зазначених округах, покласти на представляючих про їх призначення, з тим, щоб відповідальність, про яку йдеться, існувала не тільки на папері, але і на ділі.
10. Закрити на невизначений термін Київський Відділ Імператорського Географічного Товариства (подібно тому як в 1860-х роках закритий в цьому останньому Політико-економічний Комітет, що виник в середовищі Статистичного Відділення).
в) По відділенню Власної Його Імператорської Величності канцелярії
11. Негайно вислати з краю Драгоманова і Чубинського, як невиправних і позитивно небезпечних в краї агітаторів »[Скраю дописано:« Вислати з краю з забороною в'їзду в Південні губернії і столиці, під секретне спостереження »].
1881 р. - заборона на використання української мови в церковних проповідях.
1888 р. - указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. - заборона друкувати українські книжки для дітей.
1907 р. - урядом ліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905-1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.
1910 р. - циркуляр П. Столипіна про заборону створення «інородческіх товариств, у тому числі українських і єврейських, незалежно від переслідуваних ними цілей».
«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:
- заборона царатом святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка;
- указ Миколи II про скасування української преси;
- заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині на вживання української мови, друкування книг і журналів українською мовою;
- розгром товариства «Просвіта»;
- руйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;
- депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1929-1930 рр. - арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ - за належність до «Спілки визволення України».
1934-1941 рр. - знищення архітектурно-культурних пам'яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.
1938 р. - постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з'їзду КП (б) У.
1946 р. - ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1947 р. - Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1951 р. - розгромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».
1961 р. - нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1964 р. - навмисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.
1978 р. - директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».
1983 р.- постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до зарплати вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах , дошкільних і позашкільних установах республіки ».
1989 р. - постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло - російську) в СРСР.
1990 р. - постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
До цього не можна нічого додати. Кожен, хто здатний думати зрозуміє, що після всього цього українська мова не здатна конкурувати з російською на рівних, як чоловік, якого зв'язали і дуже довго били, а потім виставили на ринг проти боксера, який завжди мав привілейовані умови підготовки. Щиро сподіваюся, що українське суспільство здатне захистити рідну мову хоча б на той час, поки відбудеться реабілітація репресованої століттями її душі. Якщо ми зможемо сьогодні підтримати і захистити рідну українську мову, то через п'ять-десять років вона зможе сама себе захищати і бути нашою гордістю.
|
